Герою Чорнобиля Володимиру Правику 13 червня виповнилося би 57 років

Герою Чорнобиля Володимиру Правику  13 червня виповнилося би 57 років

Уся історія ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС є зразком мужності й героїзму. Однак, коли говоримо про цю страшну подію, передовсім згадуємо тих, хто став до бою першим.
13 червня 57 років виповнилося би випускнику на той час Черкаського пожежно-технічного училища Герою Чорнобиля Володимиру Правику. Володимир закінчив училище у 1982 році, де навчався на традиціях і зразках пожежної звитяги, мужності, взаємодопомоги.
Після вибуху на ЧАЕС 26 квітня 1986 року пожежний караул підрозділу ВПЧ-2 з охорони Чорнобильської АЕС у складі двох відділень під керівництвом лейтенанта В. Правика прибув на місце виклику. На цей момент пожежею був охоплений 4-й енергоблок і покрівля машинної зали. Виникла загроза поширення вогню по всій покрівлі на 3-й енергоблок. Долю станції могла вирішити кожна секунда, і лейтенант В. Правик уже за дві хвилини після прибуття на місце виклику правильно оцінив ситуацію й вирішив передати виклик № 3, який означав найвищий рівень небезпеки та сигнал загальної тривоги для пожежних усієї Київської області. Це була велика відповідальність. Проте історія підтвердила правильність дій молодого командира в ті дві перші хвилини ліквідації.
Першу розвідку Володимир провів сам. Право на основне рішення було лише в нього, і помилитися у виборі подальших дій свого караулу та тих, хто незабаром прибуде їм на допомогу, він просто не міг.
…Володя зазирнув у розлом даху. Звідти виходило зловісне, дивне, незвичне оку зеленувате сяйво… І можливо, саме в ту мить Володимир зрозумів страшну правду, бо бійців свого караулу він до розлому не допустив. Його рішення про подання лафетних стволів із боку машинної зали запобігло поширенню вогню.
…За його життя боролися найкращі лікарі. 4 травня Володимир Правик востаннє побачився з дружиною. Наказав їй старанно доглядати маленьку донечку…
Мама Володі Правика, лікар за фахом, увесь час перебування сина в клініці, була поряд. Останні слова Володі були адресовані їй. 10 травня він був ще живий. Але під вечір Володі стало погано. «Попрощаємося… попрощаємося, мамо…» Голос сина був глухим і рівним. Він ішов із життя з такою ж гідністю, із якою його прожив. Ні стогону, ні крику…
Справді, істинними є слова К. А. Гельвеція: «Гідність держави в кінцевому результаті залежить від гідності особистостей, які цю державу формують». Україна може пишатися з того, що вона змогла реалізуватися завдяки звитяжним подвигам своїх найкращих синів.


Відділ зв’язків з ЗМІ та РГ